game_in_white (game_in_white) wrote in gra_v_hesse,
game_in_white
game_in_white
gra_v_hesse

РАЙ, ГІВНО І КІТЧ

Дія 1.
Дійові особи: Адам, Єва і Бог

Свідомо не зараховуємо сюди Змія, хоч і випала йому така історична місія, бо був він лише інструментом, посланцем, що нашептав на вухо Єві таке: "Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючі добро й зло" (Буття 3:5). Хто його знає, що остаточно переконало Єву таки скуштувати забороненого плоду, та ще й з чоловіком поділитись. Проте, нам важлива буде переміна, що сталася із райським подружжям опісля: "І розкрилися очі в обох них, і пізнали, що нагі вони. І зшили вони фігові листя, і зробили опаски собі" (Буття 3:7). Дивна переміна, якщо врахувати, що ще в минулому абзаці їхня нагота їх мало хвилювала: "І були вони нагі обоє, Адам та жінка його, і вони не соромились" (Буття 2:25). Виглядає на те, що сором за оголеність був породжений раптовим усвідомленням своєї тілесності, а відтак обмеженості і недосконалості. Скуштувавши яблука, вони спізнали зла у собі. А як же ж було раніше? Невже до "гріхопадіння" їхня тілесність їх не непокоїла?
У книзі "Нестерпне легкість буття" чеський письменник Мілан Кундера ділиться своїми дитячими думками з приводу того, має Бог кишки чи ні: "Або людина створена по образу Бога, і Бог має кишки, або у Бога немає кишок, і людина на нього не схожа". Далі письменник наводить приклад гностика Валентина, який вирішив це питання для себе так: Ісус їв, пив, але не випорожнювався. Августин Блаженний йшов далі, і намагався з'ясувати собі питання: як вдавалося Адамові і Єві кохатися, і при цьому не грішити (ясна річ, до "гріхопадіння").
Так Мілан Кундера підводить нас до ще однієї проблеми, напряму пов’язаною із людською тілесністю – проблемою гівна (особливо чутливим читати – екскрементів): "Гівно – більш складна теологічна проблема, ніж зло. Бог дав людині волю, і ми можемо в кінці кінців допустити, що він не відповідальний за людські злочини. Однак відповідальність за гівно в повній мірі несе лише той, хто людину створив".
Так чи інакше, гівно є наслідком, чи то б пак, обов’язковим атрибутом тілесності. І це дуже добре мали б відчути біблійні Адам і Єва, наївшись фруктів, і навряд чи їм це дуже сподобалося. Не знаючи, як реагувати на цю різку зміну самоусвідомлення, вони вибрали позицію соромливості. І соромились вони до кінця днів своїх, коли випорожнювались, потіли, блювали і відтворювали собі подібних. На останньому особливо наголошує Кундера: "Без гівна (в прямому і переносному значенні слова) не було би любові між чоловіком і жінкою, яку ми її знаємо: супроводжувану серцебиттям і потьмаренням свідомості".

Дія 2.
Дійові особи: Адам, Єва і Реклама

З того часу метафоричні Адам і Єва багато настраждались через свою тілесність, обмеженість і недосконалість. Життя в соромі їм наскучило. Окрім того, мучив туманний спогад про втрачений Рай. Але дороги назад не було, і вони створили собі новий рай – Кітч. У Кітчі на кінець людина примирилася зі світом, але не з гівном, та замість того, аби боротися з неминучістю присутності гівна усюди, було вирішено його не помічати: "Кітч є абсолютне заперечення гівна у дослівному і переносному значенні слова; кітч виключає зі свого поля зору все, що у людському існуванні є неприйнятним за своєї суттю".
Чи вирішило це проблему людини? Кундера пише, що кітч – це імперія, де владарює диктатура серця. Але чи насправді людина навчилася любити? Чи змирилася зі своєю тілесністю? Чи прийняла статевий акт із усіма неприємностями, що його супроводжують (не кажучи вже про ті, що йому слідують). Чи була розкріпачена людська сексуальність? Ні. Ми бачимо на білбордах, у ЗМІ, в інтернеті ідеальних Адама і Єву, еротичних і спокусливих. Тішимось, ура, сексуальна революція сталася. Але ж ні. Навіть у найвідвертіших позах Адам&Єва лише натякають на статевий акт, тоді як зображення його самого беззаперечно трактується як порно і в деяких країнах заборонене законодавством.  
Проте наша культура поволі продукує приклади інакшого, аніж кітч вирішення проблеми тілесності, хоч і не менш ілюзорного. Жан Жене і його перевернутий з ніг на голову світ все ж кращий аніж заретушовані прищики на обличчі фотомоделі. "Звичайно, це я, - казав я собі, - але принаймні я усвідомлюю себе такою істотою, і це усвідомлення руйнує сором і дарує мені почуття, про яке мало хто відає: гордощі. Ви, ті, хто зневажає мене, створені з тої самої низки паскудств, але ви ніколи цього не зрозумієте, а отже, не дізнаєтеся, що таке гордощі, тобто усвідомлення сили, яка дозволяє вам давати відсіч убозтву – не вашому власному убозтву, а тому, з якого створений рід людський".
І ще таке: "У ту хвилину, коли кітч усвідомлюється як обман, він опиняється в контексті не-кічу. - Зазначає Мілан Кундера. – Втрачаючи свою авторитарну силу, він стає зворушливим, як будь-яка інша людська слабкість. Бо ніхто з нас не є надлюдиною, аби повністю уникнути кітчу. І як би ми не зневажали кітч, він невід'ємний від людської участі".

Дія 3.
Дійові особи: Адам, Єва і знову Бог

Кундера перечислює різні види кітчу: католицький, протестантський, юдейський, комуністичний, фашистський, демократичний, феміністичний, європейський, американський, національний, інтернаціональний. А який його різновид був у біблійному Раю? – Тоталітарний. Мілан Кундера означує його так: "Все, що порушує кітч, виключається з життя: будь-який вияв індивідуалізму […], будь-який сумнів […] і іронія […]". Адам і Єва, скуштувавши забороненого плоду, продемонстрували здатність ставити питання, і були вигнані, бо "справжнім противником тоталітарного кітчу є людина, яка ставить запитання". Гнів їхнього бога – це гнів естета, який тяжко переживає з приводу розвінчування міфу про бездоганність створеного ним світу. Більше того, нагнавши винуватців порушеного спокою, бог-естет тим самим завбачливо позбавив їх права на вічне життя: "І сказав Господь Бог: "Ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро й зло. А тепер коли б не простяг він своєї руки, і не взяв з дерева життя, і щоб він не з'їв, - і не жив повік віку" (Буття 3:22). Так були знешкоджені свідки господньої недосконалості. І залишена була їм тільки туга за раєм, тобто "мрія людини не бути людиною".
 

Tags: Єва, Адам, Бог, Жан Жене, Мілан Кундера, гівно, кітч, людина, мрія, рай, сексуальність, сором, тілесність
Subscribe

  • Презентація з А-Z Art-оммм

    У середу, 16 лютого, на Валовій, 18 відбулась презентація культурно-мистецького журналу «A-Z Art», якою наш дискусійний клуб «Гра…

  • Зустріч з Наталією Космолінською.

    Студентський дискусійний клуб "Гра в Гессе" організовує зустріч з Наталією Космолінською. Темою для розмови є "Львів 2010:…

  • Лекція Емі Петіфаєр. Нотатки.

    За столом сиділа молода жінка. Дуже стриманий вираз обличчя, дуже стриманна кольорова гамма одягу. І взагалі доволі стриманна як на художницю. Але…

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 1 comment